Бавовняні самовари та сарти Мусульманські регіони царської Росії 1795-1916 рр. - Єжи Рогозінський

Єжи Рогозінський

«Часи імперій і сфер впливу минули», — сказав Барак Обама у Варшаві, маючи на увазі — звісно — Росію та — ймовірно — знамениту заяву Путіна про «найбільшу геополітичну трагедію кінця 20 століття». Витоки цього геополітичного мислення сягають ХІХ ст., коли царській Росії вдалося підкорити слабкі мусульманські ханства в Закавказзі та Середній Азії. Останнє, до речі, коли Російська держава мала провести внутрішні реформи. І настільки «реформувався» всередині, що дійшов до Аракса і Амудар'ї. Якось так вийшло. У Лондоні від нервозності гризли нігті. Увійдуть вони в Індію чи ні? Вони не увійшли. Саме тоді сформувався світ понять, образів і навіть певний специфічний менталітет Великої гри, який у дещо зміненому вигляді відродився під час холодної війни і непогано розвивається й сьогодні. Жорстокість завоювань і страх перед завойованими мали забезпечити мир, стабільність і дозволити реалізувати «цивілізаційну місію». Що з того вийшло? Соромно сказати. Одна невдача йшла за іншою. Так, царським посланцям не вдалося все зіпсувати. Це теж потрібно вміти. А те, що не встигли знищити, більшовики візьмуться більш методично. Однак вражає, скільки від цього колоніального експерименту царської, але петербурзько-освіченої Росії залишилося в Радянському Союзі... А якщо й траплялося щось хороше, то в основному завдяки різним підозрілим і невдахам: сектантам, іноземцям-колоністам, релігійним дисидентам, татарам, вірменам, євреям, полякам, місцевій інтелігенції... Ось про що ця книга. "Ніхто добре не зрозуміє Росію в Європі, поки не побачить її в Азії", - сказав один з англійських спостерігачів просування росіян до воріт Індії.