ВЧИМСЯ ХОДИТИ Т.2

ВОЙЦЕХ БРОВАРНІ, ПАВЛО МАЦКЄВИЧ, ЙОАННА ОРСКА

• Видавництво: ВИДАВНИЧА РАДА УНІВЕРСИТЕТУ ЯГЄЛЛОНСЬКОГО
• Рік видання: 2019
• Палітурка: БРОШУРА
• Формат: 158 x 235 мм
• Кількість сторінок: 340
• EAN: 9788323345633

Друга частина монографії «Вчимося ходити» завдяки розташуванню статей у проблемно подібні ряди й водночас виділенню авторів у генераційно близькі групи завдяки прийнятій концепції виходить тематично виразною та композиційно цілісною. У цьому огляді різноманітних неоавангардистських пропозицій 1960-х і 1970-х років і вступі до поезії наступних двох десятиліть на перший план виходить не стільки зв’язок із довоєнною версією формування, що було особливо важливим у першому томі «Вчимося ходити», скільки аура політичної заангажованості та всі парадокси та непослідовності окремих авангардних проектів, що є наслідком обох місцеві умови даної епохи та відмінності вітчизняного варіанту авангарду, зіткненого тут із європейськими виданнями та американськими, беручи до уваги, зокрема, контркультурне підґрунтя формування. Фрагмент рецензії проф. доктор філософії Joanna Grądziel-Wójcik Прочитавши другий том «Вчимося ходити», я можу чітко сказати, що він ні в чому не поступається першому, послідовно розвиває припущення всього проекту та складається з багатьох проникливих, блискуче продуманих і написаних текстів. Хочу нагадати, що вся двотомна робота є результатом дослідницького проекту, основи якого ретельно продумані до дрібниць. «Вчимося ходити» — професійно підготовлена ​​та написана колективна монографія, яка складається з низки глибоких, проникливих аналітичних досліджень, присвячених пізньому авангарду. Саме високий професіоналізм зібраних текстів робить цю книгу обов’язковою для прочитання всім, хто хоче в майбутньому займатися подібними питаннями. Фрагмент рецензії проф. Доктор хаб. Адам Дзядек Немає потреби нікого переконувати у впливі політики на польську літературу й мистецтво 1960–1970-х років, а також у сусідні десятиліття. Політичний характер тогочасної літератури, включно з досягненнями продовжувачів авангарду чи просто вітчизняних неоавангардистів, не може обмежуватися відкритими чи завуальованими висловлюваннями письменників щодо дій народної влади. Його не можна зводити до критики системи, яка різними способами включена передусім в ідейно-мистецькі дезидерати Нової хвилі. Політичний імпульс, зазвичай порушуючи лінії розмежування між життям в його індивідуальному та соціальному вимірі та сучасним мистецтвом і його автономією, був присутній не лише в самій роботі, але й у її глибинних, часом справді інтимних мотиваціях. У вказаний період це було стимулом до рефлексії власного місця в історії без опори на історіософські гранд-наративи. Якби поезія мала бути розбратом, як проголошували члени групи Тераз на зорі 1970-х років, цей розбрат мав би стосуватися ілюзій і фальші символічного порядку, підтримуваного офіційною культурою. Це мала б бути відмова від ілюзії стабільності, маскування повернення старих, історичних загроз і поява нових у, здавалося б, однорідному суспільстві кінця 1960-1970-х років. Фрагмент вступу Павла Мацкевича

[Код пропозиції,319707,9788323345633,2025-01-20 07:25:27]