Маскаради в небутті. Розповідь про живопис Вітольда Войткевича

Пазінський Пьотр

«Пристрасть Пазінського до картин Войткевича породила пристрасну та захоплюючу книгу, яка, як будь-яка успішна книга про великий твір, є історією про фундаментальне». (Марек Бєньчик, «Книги. Журнал читання») Вітольд Войткевич (1879-1909), чи не найбільший художник польського модернізму, забрав таємницю свого мистецтва в могилу. Протягом усього його короткого життя, позначеного важкою хворобою серця та усвідомленням того, що він не встигне розвинути своє художнє бачення, його супроводжувало відчуття крихкості та абсурдності існування. Він виразив їх у циклах фантасмагоричних жанрових сцен, головними темами яких були дитинство, театр, божевілля і смерть. Пьотр Пазінський вважає, що Войткевич «просить нових інтерпретацій» і пропонує власні прочитання його мистецтва. У двох частинах книжки – Аркадії та Арлекінади – він вступає в творчу дискусію з видатними знавцями Войткевича: Єжи Фіцовським та Вєславом Ющаком. Назва книги «Маскарадування в небуття» є перефразом поетичного коментаря Віслави Шимборської.