Opera Omnia. Церква – знак між народами ТОМ VIII-1

Йозеф Рацінгер

Видавництво КУЛ

No. ISBN 978-83-7702-564-2

Категорія: наукова

Повне зібрання творів кардинала Йозефа Ратцінгера буде опубліковано Люблінським католицьким університетом Івана Павла ІІ у серії ''Opera omnia'' (''Повне зібрання творів''). Загалом складатиметься з 16 томів. Проект «Opera omnia» стосується універсальної думки та всеосяжних філософсько-теологічних досягнень Йозефа Ратцінгера – Бенедикта XVI, що ідеально відображає суть двохтисячолітньої спадщини зустрічі трьох культур: єврейської, греко-римської та християнської. Оприлюднення всієї праці Ратцінгера через проект, як кажуть редактори серії, водночас поглиблює думку його попередника Івана Павла ІІ, Папи-поляка, а отже також ідею християнської Європи, в якій Польща відіграє вирішальну роль як детермінанта гуманізму та культури нашої нації. У VIII томі Зібрання творів Йозефа Ратцінгера логічно розташовані різні тексти та дослідження Папи Бенедикта XVI, присвячені еклезіології та екуменізму, написані з різних нагод. Через їх велику кількість довелося розділити том на дві частини. Ці внески є плодом п'ятдесяти років досліджень і навчання. Вони є вираженням живої теології, відкритої на майбутнє, яка в плідному та напруженому синтезі віри та розуму наближає об’явлення Бога в Ісусі Христі та його значення для Церкви та світу. Завдання богослов’я – допомогти людині в пошуках Божої правди та спасіння. Для богослова Йозефа Ратцінгера Другий Ватиканський Собор є довговічною пам’яттю його власної думки, оскільки її глибина відбилася в найважливіших соборних документах, у розробці яких він брав активну участь. У Догматичній Конституції про Церкву Lumen gentium міститься велике бачення сакраментальності Церкви: «Церква є у Христі таїнством, тобто знаком і знаряддям внутрішньої єдності з Богом і єдності всього людського роду» (LG 1). Відносини, що з’єднують Творця з творіннями, набувають специфічних рис у таких вимірах: історичному, соціальному та тілесному. Численні напрями роздумів про Церкву знаходять свій трансцендентний, всеповерховий центр в Ісусі Христі, втіленому Слові Божої близькості, що перебуває серед людей. Від Свого народження до Своїх Страстей і смерті Він є одним із нас і разом із Церквою-паломником йде дорогою, що веде до вічної батьківщини. Завдяки Воскресінню Ісуса і Зішестю Святого Духа Церква постає як «народ, об’єднаний єдністю Отця, Сина і Святого Духа» (LG 4). Як народ Божий, Церква завжди є Тілом Христовим і храмом Святого Духа. Коли Йозеф Ратцінґер у вирішальних моментах дискусії про сутність Церкви вказує на Христа як на вічний центр, це демонструє актуальність його думок і його готовність до творчої, а часом і корективної участі в теологічній суперечці. Його висловлювання в інтерв’ю та полеміка з останньою літературою з еклезіології, що тут міститься, яскраво доводять це. Найважливіші уривки включають такі імена, як Романо Гвардіні, Анрі де Любак та Ів Конгар, а також імена тих богословів, які допомогли Церкві знайти свій глибокий богословський вимір після періоду однобічної зосередженості на зовнішніх соціальних і правових структурах. Цього можна досягти завдяки перечитанню біблійних джерел та інтересу до дедалі ширшого напряму історичних досліджень великої традиції, починаючи від Отців Церкви, через синтези схоластів, до початків нових напрямків у еклезіології в 19-му та 20-му століттях, а також в результаті зустрічі з протеологією.