Польська мати пісяє в кущі - Моніка Пастушко

Польська мати пісяє в кущі. Пригоди з малюком у місті високих бордюрів, непрацюючих туалетів і зламаних ліфтів

ПРО МАТЕРИНСТВО В МІСТІ, ДИЗАЙН, ПРО МОВУ І ТІЛО

Чи можна міняти підгузок дитині в поїзді?Як сидіти в черзі з дошкільником?Чи можна охолодити дитину у фонтані в спеку?Як прогулятися по засніжених вулицях з коляскою? Чи польські міста дружні до дітей?

Моніка Пастушко відкриває для себе місто матерів. Вона описує свої материнські пригоди з проникливістю, дотепністю та чудовим почуттям гумору. У ньому розповідається про світ, який батьки знають дуже добре і про який нам іншим не доводиться думати: дитячі майданчики, свята для батьків, фігня в дитячому садку. А також про проблеми, які хвилюють усіх нас: смог, відсутність лавок, замалі квартири. Автор пише, як могло б виглядати дружнє місто. Можливо, ми можемо вплинути й змінити це місто самі?

У «Польській мамі пісяє в кущах» є щось на зразок щоденника матері, путівник для загартованої в боях міської матері, щось на зразок допису у Facebook, який викликає гаряче обговорення, щось із репортажу про втручання та, нарешті, щось із колонки для хорошого щотижневого журналу. Це викликає звикання!

Одного разу я їхав у потязі з калом мого сина, загорнутим у серветки та схованим у кишені піджака, тому що в потязі не було туалету, щоб вмістити потребуючу дитину. Однак статистика показує, що такі пригоди більш поширені серед жінок, ніж чоловіків. Тому я не знаю, чи варто першим читати цю книгу чоловікам. Вони дізнаються про це щось зворушливе та важливе. Проте для більшості жінок це чтиво принесе втіху – і саме цього ми маємо право очікувати від літератури. Деякі пригоди, описані Монікою Пастушко, з часом стають смішними, інші ніколи не будуть смішними. Це читання чітко нагадує нам, що простір, у якому ми живемо, і правила, які регулюють наше життя, завжди повинні бути кимось розроблені. І що процес цього проектування все ще не відповідає основному принципу універсальності – а це означає, що світ, у якому ми живемо, не для всіх. Спосіб його організації враховує лише близько половини населення. Це трохи замало.

Філіп Шпрінгер, письменник, фотограф

Моніка Пастушко використовує сфери, які залишаються непомітними, неактуальними, тривіальними для людей, які не просуваються коляска перед ними, але для людей, які доглядають за ними, вони становлять соціальне існування та гідність. Рекомендую тим, хто досі не вірить, наскільки приватне – це політика.

Наталія Федорчук, письменниця