Ringier Axel Springer Polska 481153

9772084177206

Newsweek Extra 3/2022 Дитяча психологія

На межі

Світ дорослі можуть здатися захоплюючими. Він міг. Ну, таким він і є насправді. Тут стільки досвіду, все багатство життя. Буває, ми відчиняємо дітям браму до цього кунжуту, запрошуємо їх, ділимося скарбами. Це правильно? Іноді ми замикаємо двері, захищаємо доступ, говоримо про скарби пошепки, ділимося ними тільки з дорослими. Правда?

Коли ми дорослі, ми всі задаємося питанням, багато чи мало знають діти. Розповідати їм про свої справи чи мовчати чи приховувати? Де безпечна межа між нашими світами – тим, у якому має бути весело, де світ тільки відкривається, і тим, у якому немає часу на розваги та відкриття?

Коли ми втрачаючи з уваги перспективу дитини (адже ми вже не діти), нам важко орієнтуватися на цьому кордоні. Часто тягне нас то в один, то в інший бік. А може, цей кордон не повинен розділяти, може ці світи можуть взаємопроникати? Розумно, відповідально? Коли дитина питає, вона не обов'язково повинна почути: «Це між дорослими справи, ти не зрозумієш». Тому що це неправда. Чи зрозуміє він і як він зрозуміє, залежить виключно від нас, від того, чи вистачить нам терпіння для пояснення. Чи хочемо ми відкривати?

Можливо, нам не потрібно затягувати дітей у власні вири й просити їх нести тягарі дорослих. Можливо, їм не варто замінювати наших друзів і партнерів, застрягати у світових конфліктах, боротися за клімат, рівність і справедливість. Бо ми, дорослі, провалилися. Тому що ми, дорослі, перестали бути дітьми, якими справді хочемо бути.

Для багатьох із нас у дитинстві світ дорослих здавався набагато менш складним (може тому, що з нами про це ніхто не говорив? ). Тому ми мріяли про доросле життя, де ми могли б відкрити все і отримати все.

Сьогодні все більше і більше дітей не хочуть рости. Вони вважають за краще залишатися там, де є. Цікаво чому?

Івона Забельська-Стаднік, головний редактор