PIOTR PIECKO Сильвана і пісня прощання, олія, полотно, свідоцтво

Назва: Сільвана та прощання

Розміри: 40 x 30 см, плюс палітурка

Техніка : олія, акрил, полотно

Підпис: PIECKO

Сертифікат автентичності

Мабуть найкрасивіші пісні народжуються з туги. Була ніч, коли

повний місяць освітлював вкриту плющем галявину, а ліс шепотів у такт

ритмі дихання світу. Бард, втомившись від поневірянь і безсилля творення, сів під віковим дубом. Його лютня, його вірний супутник, здавалася тихішою, ніж зазвичай, ніби й вона піддалася тягарю його думок. Тишу

порушив раптовий звук — делікатний, майже непомітний, наче дощові краплі

падають на листя.

Сільвана з’явилася без попередження, піднімаючись із тіні дерев наче

сама ніч утворила її з місячного світла й лісової темряви. Її присутність була

минущою, але щемливою, як запах квітів, які розпускаються лише раз у житті. – Чому мовчить твоя пісня, подорожній? – запитала вона, і в її голосі була нотка ніжності, яку бард не міг не помітити. «Моє серце порожнє», — відповів він, не підводячи голови. – Більше немає слів, які хочуть народитися.

Сільвана підійшла й стала біля нього на коліна. Її дотик був легким, майже непомітним, коли вона поклала руку на лютню. З-під її пальців полилася тиха

мелодія — невідома, а водночас дивно знайома, наче йшла з глибини землі. – Іноді народжується пісня не з того, що всередині нас, а з того, що ми втратили – Хай співає тобою ліс. Бард підняв голову й подивився в її очі, повні таємниць, наче листя дерев відбиває світло зірок.

Він не знав, ким вона була — лісовим духом, богинею чи просто сном, який

народився його втомленою уявою. Коли він почав грати, звуки заповнили

галявину, переплітаючись із шепотом вітру.

Сільвана злегка посміхнулася, але був натяк на

смуток в її погляді. Коли пісня закінчилася, вона зникла, ніби її ніколи не було,

залишивши лише тонкий аромат лісу та відлуння мелодії, якої ніколи не було

досі.

«Спогади невідомого мандрівника»