Wzgórze Bzów

Wzgórze Bzów

Wzgórze Bzów — це унікальний голос молодого письменника, який нагадує нам про важливі проблеми нашої історії, але також — у поетичний спосіб — про можливості нашої мови. Автор пише дуже особисто, пише «з глибини свого нутра», використовуючи «мову в мові», створену для потреб твору, представленої реальності. Його суть — не лише світ духу оповідача, наповнений присутністю предків, які претендують на своє місце, а й опис історично підтверджених подій, як-от переселення мешканців прикордоння з околиць Дрогобича на колишні німецькі терени с. Нижня Сілезія. «Бузковий пагорб» можна читати по розділах, утворюючи одну історію, але також і по фрагментах, оскільки кожен із них є завершеною, добре завершеною історією. Фрагментарному читанню сприяє фантастичний характер цієї історії, яка переносить нас у різні часи та емоційні клімати, через які описується історія життя родини автора та його самого. Неможливо повністю визначити, чи це правда, документальність, про яку свідчать детальні факти чи додані автором. Чи захоче він прив’язатися до історично реальних деталей – дороговказів, чи хоче, щоб його по закутках душі проводив провідник, як, наприклад, ліричний герой, якому лише кілька років. старий на початку і який росте на наших очах з роками. Бо унікальність цієї історії, як і в поезії, ґрунтується на метафорах і багатозначності, на тій не до кінця вгаданій глибині, до якої ми опускаємося крізь шари мови. Важливо, що мова оригіналу, якою користуються герої, аж ніяк не є герметичною, але допускає багато асоціацій. Саме завдяки такому піднесеному способу оповіді цю прозу можна поставити між оповіданнями Бруно Шульца, сповненими мовних і уявних ігор, і поетичною та метафізичною прозою Новака. У Wzgórze Bzów зазнає літературної трансформації історія унікального культурного утворення, яким були громадяни багатонаціонального плавильного котла колишньої Речі Посполитої, переселені за рішенням великих держав у Нижню Сілезію. У романі Старонь – до Нижньосілезького воєводства, до Єнджихува, села в його північно-західній частині. Дізнаючись про індивідуальні долі конкретних людей із найближчого оточення оповідача, ми усвідомлюємо, наскільки безжально на них впливали механізми історії. Запрошені взяти участь у їхньому житті, ми стаємо свідками того, як вони будують свій новий дім у нових Прикордоннях. Це історія про історію, яка — невиплакана й необроблена в процесі оплакування поколінням її героїв — повертається в третьому поколінні, часто у спогадах їхніх онуків. У «Бузковій горі» онук героїв книжки намагається поплакати за ними, посумувати, але й піти світлішою дорогою, з якої краще бачимо минуле. Старонь (1991) – доктор гуманітарних наук, критик, історик польської літератури ХХ ст., прозаїк, рецензент місячника «Nowe Książki». Викладає на кафедрі літератури та мистецтва Ягеллонського університету. З 2015 року є членом журі літературної премії «Чотири колони». У 2021-2022 роках секретар редакції, а з 2023 року заступник головного редактора квартальника «Nowy Napis». Співавтор (разом з Пауліною Субоч-Бялек) книг: Nadkolory i nadaromaty. Шульц, Мюллер, Блехер (2017, українська версія: ???????????? ? ?????????: ??????, ??????, ?? ????, пер. Тетяна Павлінчук, 2022), Ностальгічна пісня повернення. Про творчість Флоріана Чарнишевича (2020), За межами карти. Про «Надберезинці» Флоріана Чарнишевича (2020, 20

EAN: 9788396589552

Видавництво: Ursines

73108