Я не чекаю на склянку води. Про свідому бездітність

Автор: Катажина Тубілевич

EAN: 9788383961842

Сторінок: 192

SID: 3674859

Я не чекаю на склянку води. Про свідому бездітність

Нематері, ніколи не батьки, без дітей. У нашій мові досі немає терміну для бездітних жінок, який би не вказував на те, що є стільки способів бути батьками, скільки способів не бути батьками. Ми не вирішуємося мати дитину з багатьох причин – це питання свідомого вибору, способу життя, наслідок економічної ситуації та стану здоров’я, наслідок страху перед кліматичною кризою чи війною, бажання уникнути травми багатьох поколінь. Іноді просто не вдається знайти кохання вчасно, але це ще й наслідок перфекціонізму та відчуття того, що бути батьками не варто – історії про небатьків тільки починають розповідати, і це змінює усталені уявлення про жіночність та маскулінність. Це також змушує нас відповідати на запитання про моделі партнерства та сім’ї в сучасному світі. Перш за все, це свідчить про те, що життя бездітних людей не є ані біднішим, ані менш насиченим. Воно багате різного роду досвідом. Тубилевич прислухається до розповідей своїх героїнь, враховуючи також точку зору їхніх партнерів. Він порівнює скандинавський і польський підходи до материнства і батьківства, також дивиться на демографічну ситуацію в багатьох країнах і задається питанням, чи справді це криза чи, можливо, революція, яка змінить суспільства. У цій книзі репортаж переплітається з есе, а історія про бездітність стає розповіддю про те, як ми змінюємося, життя між країнами вже давно змушує мене звернути пильну увагу на людське приватне життя. Наше кохання та сімейне життя значною мірою формуються соціальними очікуваннями, і саме в приватному житті найважче досягти індивідуальної свободи. Особливо якщо ти жінка. Усвідомлена бездітність – важлива тема нашої епохи, яка змінить суспільства більше, ніж сотні політичних рішень. Ця тема також дає нам можливість по-новому поглянути на те, як ми реагуємо на іншість. Особливо, якщо інший – жінка. Додам, що як мати єдиної дитини у Швеції, де єдиних дітей дуже мало, я багато разів чула одне і те ж наполегливе запитання: а коли? Тим часом моя родина і моє життя були наповнені однією дитиною. Так само і з життям моїх недитячих героїнь та їхніх партнерів – воно насичене. Але той факт, що людей без дітей стає все більше, змінює соціальну реальність і про це потрібно писати і говорити. Автор